Політичний і суспільний устрій України за часів Київської Русі?

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монар­хічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія пос­тупилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня­зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко­лективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що виплива­ла з військової організації, - до цивільних форм прав­ління та від посилення централізму - до децентраліза­ції. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан­том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повно­ту законодавчої, виконавчої, судової та військової вла­ди. У своїй діяльності князь спирався на військову під­тримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апа­рату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молод­шої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.



Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За ча­сів Київської Русі до боярської ради входили старші дру­жинники, міська еліта та представники вищого духовен­ства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу­вав важливі адміністративні, фінансові' та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада става­ла основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло­діючи правом «вето», боярська рада неодноразово зміню­вала плани великих князів, чим підтверджувала на прак­тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорад­чого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче - це народні збори дорослого чоловічого насе­лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення кня­зівської влади знову відродилися. В літописах перші згад­ки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адмі­ністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рі­шень був граничне простим - голосування не проводи­лося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гуч­ним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостій­ність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін­ня - монархічної, аристократичної та демократичної. До­мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві­че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт­вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на­давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними орга­нами влади з чітко окресленими функціями.


3428465241026921.html
3428590150469295.html
    PR.RU™